- Vladimir's Blog
- Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Я не знаю про що цей допис, про любов, відданість, горе, зламане життя, надію- кожен знайде в ньому щось своє, але не написати я не можу.
Тут не буде імен, лише історія одного хлопця.
Два дні тому дівчата з ГО "Десяте квітня", які чергують на вокзалі і допомагають переселенцям, зателефонувати мені і попросили корм та намордник для собаки, німецької вівчарки з Херсону.
Я не питала більше нічого, поїхала до нас в Центр адопції та передала всі необхідні речі, додала щось від нас для собаки, те, чого не просили.
Наступного дня, вже зовсім за інших обставин, від колеги з ГО Десяте Квітня психолога Tayana Tovstyga я почула історію хлопця з вівчаркою і вже не можу про них не думати.
Хлопець прийшов в Одесу пішки, бо евакуаційні автобуси відмовили йому через те, що у собаки немає намордника. Ви напевно хочете запитати чому він не купив наморднмка, або не попросив, або ще щось. Так, він не купив і не попросив, бо просто не мав на це моральних сил. Його дружину та пятирічну доньку вбило ракетою, яка прилетіла в будинок, але з будинку він не їхав навіть через руйнацію, він поїхав лише тоді, коли піднялася вода, і громадяни російської федерації остаточно зруйнували місце, де він колись був щасливий.
Не сівши в автобус він просто пішов.....Він йшов три дні, маючи лише 300 грн на корм для собаки і воду.
Я не буду писати про його стан, про моїх дівчат які знайшли йому квартиру, почали відновлювати докумегти, про те, що ми повністю закрили його базові протрети і потреби собаки, напишу лише, що зараз вони з собакою багато сплять, а на питання " як справи", він відповів "собака почала їсти "
