Викладачка української мови та літератури в одній зі шкіл на Київщині Вікторія Концева за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії спілкувалася зі своєю ученицею. А та попередила, що може початися велика війна.
“У мене є учні, дуже глибокі, які багато читають. І я кажу: дайте і мені щось цікаве. І дівчинка приносить книгу, яка називається “Повітряні змії”. Я починаю читати – а там говориться про те, як світ обговорював можливість початку Другої світової війни… хоч тоді в це майже ніхто не вірив. Ця книга змусила мене задуматись. Такий був тривожний дзвіночок. А потім в лютому була така атмосфера, що я відчувала, що щось явно йде не так…», – згадує Вікторія в Історіях війни з Андрієм Данілевичем.
Коли 24 лютого почалися перші вибухи, вчителька жила у Бородянці:
“Були в одному домі я, моя дочка 5 років, моя мама та сестра 11 років. Перед самою війною ми продумували різне – у мене був підготовлений спальний мішок – сховала його в лісі. Там також залишила воду. Думали, що зможемо піти до лісу, якщо раптом ворожі танки зайдуть в село. А після 24-го – вчотирьох бачили, як літають ворожі ракети над Бородянкою. Чули, як село розбомбили. Тоді зник зв’язок, цивілізованої евакуації не було”.
Коли тяглість днів тривала, не працювали магазини та почали закінчуватися запаси їжі, Вікторія прийняла рішення забирати дитину та виїжджати.
“Коли лягаєш спати і не знаєш, прокинешся ти чи ні – це жахливо. Коли було чутно сильні вибухи, спускались до підвалу. Дивилась тоді на стіни, і думала, що в цьому погребі пережили війну мої прабабуся і прадідусь… Мені вдалося виїхати, а мама вирішила залишатися. Попросила у неї щось на згадку. Вона віддала свій золотий ланцюжок з хрестиком. Ми розуміли, що, можливо, більше ніколи не побачимось”, – ділиться Вікторія.
Жінку з маленькою донечкою забрав волонтерський автобус, який розвозив гуманітарну допомогу. Так дісталася на вокзал, а далі – виїхала в Іспанію. За кордоном викладає українську мову для біженців з України, мріє про повернення додому та завершення війни.
