Останнє інтерв’ю не виходить з голови. 

Отже, вони знали. 

Але не вірили західним партнерам і розвідкам,  знущалися над ними, називаючи панікерами.

Вони прийняли рішення, що українське суспільство незріле, не готове до серйозної розмови і важкої інформації і з ним треба  поводитися, як з інфантильною  дитиною, годуючи популізмом і брехнею, відосиками замість чесної інформації про серйозність загроз, аби в людей було право вибору для себе і своїх дітей.

Вчора намагався знайти найбільш зрозумілу для іноземців метафору, яка б описувала нашу війну. І, здається, знайшов.

Поїхав я щойно за продуктами до магазину. То тільки в радянському кіні не їздили до булочної на таксі, бо непристойно. А ми юннати, та не комплексуємо. Машину взяли, яка була – подарований одним файним бізнесменом джип рубікон з прикольними такими колесами. Колись вона була його персональною втіхою, тому дуже доглянута та харизматична – з крутезною лебідкою, шноркелем, наче в адмірала Деніца, та усілякими модними наворотами. Поїхало зі мною наше славетне юнацтво у повному особовому складі – Даллас, Жук та Чех.